Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942) — українська модерністська письменниця, рання буковинська феміністка, близька подруга та соратниця Лесі Українки. Авторка повістей та оповідань про проблеми українського жіноцтва та буковинського села на межі століть, щоденника та листів. Одна з найважливіших постатей раннього модернізму в українській літературі.
цитат Ольги Кобилянської
Мої ідеали були: бачити свій народ сильним, на рівні з іншим народом, культурним, жінок його укінченими типами, гідними репрезентантками його, і силою, з котрою мож було у всіх випадках числитися. […] Я заєдно думала: всі ми повинні різьбити самі себе. Всі.
— Ольга Кобилянська
Я знаю: так, як я люблю, ніхто Вас не любить і любити не буде. Так — отже вже сказано. Мені вже однаково, чи Ви будете уникати мене за се. чи ні. Маєте доказ, що я не боягуз, за якого В и мене все тримали… Я маю дві цілі в життю, що споїлись в одну: Ви і література.
— Ольга Кобилянська
Але Бог добрий, простить людям, хоч як вони його гнівають, хоч мордують одні одних, убивають, ошукують, присягають фальшиво, крадуть. Він все ще добрий для них.
— Ольга Кобилянська
А що має бджола з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато й мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже Бог дав, і так мусить бути.
— Ольга Кобилянська
Ви, добрі люди, коли будете все це читати, не думайте про мене погано — що мої думки і почуття сповнені вічним сумом. Чи я тому винна? Коли ви б могли заглянути в моє серце… Чому я не маю спокою? Чому мене оминає веселе буття людське. Моя туга ніколи не втихомириться, я страждаю, як романтики страждають.
— Ольга Кобилянська
Якщо я колись стану поганою і черствою, то дорікну Богові: навіщо він наділив мене гарячим серцем і прекрасною душею? Ніхто, жодна душа не відповіла ще взаємністю на мою любов…
— Ольга Кобилянська
Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити… Наша доля працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця.
— Ольга Кобилянська
Я ніколи не була духовно нижча за оточення, але завжди була самітна, ніхто мене не розумів, ніхто не любив, бо я для них була надто розумна і надто поважна, а коли я закохувалася у когось, він виявлявся боягузом, а мені таких не треба…
— Ольга Кобилянська