Іван Якович Франко (1856-1916) — український письменник, поет, публіцист, громадський діяч, перекладач. Написав повісті «Захар Беркут» (1882), «Перехресні стежки» (1900), новелу «Сойчине крило» (1905) та поему «Мойсей» (1905).
цитат Івана Франка
Любов же ж недурно назвали путами! Ніщо того й відпиратися, тільки треба о то дбати, щоб ті пута не стали твердими сирівцевими шнурами, що проїдають тіло, а тільки приємним, хоть і сильним вузлом, що в’яже двоє людей, щоб вкупі надати їм більше сили до спільної праці.
— Іван Франко
Як кожда любов мусить у чоловіка коштувати стільки кусників серця, стільки лиха та грижі, то й пек-запек тій любві, нехай її ніхто в світі не знає!
— Іван Франко
По-мойому, говорити комусь о його красоті — дуже недобре, і мені бачиться, що нічо так не деморалізує чоловіка, як похвала його красі, іменно похвала такої речі, котру він не набув ні працею, ні знанням, ні нічим.
— Іван Франко
У своєму житті я зазнав вже немало кривди — одним ударом більше чи менше,— яке це має значення!..
— Іван Франко
Правдивих приятелів в біді пізнавай; а хто з приятеля перекинувся в ворога, тот, значить, і вперед не був приятелем і не буде.
— Іван Франко
Література кожного народу — це найкраще дзеркало його життя.
— Іван Франко
… мета мого життя й деяких моїх товаришів полягає в тому, щоб підтримувати життєві духовні зв’язки української інтелігенції з високо-розвинутими націями Європи, а, з іншого боку, ближче познайомити ці нації з духовним життям українського народу…
— Іван Франко
Платонічна любов швидко навкучиться, іменно тому, що недостає їй того, чого іменно конче вимагає розумна, правдива любов,— зміни, яку приносить практичне життя, спільна боротьба за свої переконання, за своє існування! Такого життя, ураз із коханою особою я бажаю, бо воно одно зможе розвити любов правдиву, зможе платонічну любов зробити зовсім реальною, сильною, зробити елементом життя, таким конечним, як хліб або воздух.
— Іван Франко
В якій мові вродився і виховався, тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так як не можеш замінятися з ким іншим своєю шкірою.
— Іван Франко